Шановні студенти!

До вашої уваги завдання на тиждень дистанційного навчання (19.03.17 – 24.03.17)

1)      Опрацювати тему :   Українська витинанка.

2)      За допомогою відео-матеріалу створити власну витинанку.

Витина́нки (від українського слова — «витинати» — «вирізувати») — вид давнього слов'янського, зокрема українського народного декоративного мистецтва. Включає сюжетні та орнаментальні прикраси житла — ажурні, силуетні тощо. Виготовляється за допомогою ножиць, ножа, сокирки тощо знарядь. Матеріалом для витинанок є папір (білий або кольоровий), дерево, рослинні заготовки. Використовують витинанки для прикрашання приміщення (хати) — стін, вікон, полиць, коминів, печей. Витинанки застосовують як у побуті, так і перед релігійними чи світськими святами.

Історія витинанки

Традиції витинання на території України віднаходять зокрема у трипільській кераміці.

Українські народні паперові витинанки, як прикраси сільських хат, з'являються у середині XIX ст.

Прадідом сучасної витинанки стали кустодії. Це були підкладки для печаток. До винайдення паперу кустодії робилися зі шкіри і висіли біля документів-грамот на міцних шнурках. Виготовляли їх у формі квадрата, круга, краї якого обов'язково виступали на декілька сантиметрів з-під печатки, щоб оберігати її від пошкоджень. Паперові кустодії (XVII-XVIII ст.) теж вирізалися з виступаючим краєм, їх прикрашали ажурними прорізями, а середина лишалася цілою для відтиску. Для їх витинання папір згортався в декілька разів так, як і сучасна витинанка. Тому і вважаються кустодії своєрідними прототипами українських витинанок. Авторами кустодій були писарі сотенних, полкових та Генеральних канцелярій, а географія їх розповсюдження була досить широкою: Київ, Вінниця, Львів, Батурин, Кам'янець-Подільський. Коли ж папір став значно дешевшим, то кустодії почали виготовляти з нього.

З цього часу витинанка входить у більш частий вжиток і простих селян. Нею прикрашали хати знадвору, вінка, сволоки, печі, а особливо ванкір-перехід з "курної" хати до "мальованої". Витинанку часто використовували поряд з розписом, а іноді і замінювали нею останній, адже це було зручно, коли треба було білити хату. На жаль, саме через цю причину ми рідко можемо бачити в музеях стару автентичну витинанку, адже її життя було надзвичано коротке-рік чи два.

Витинанки кожного регіону різнились орнаментами та зображеннями, так витинанки західних областей розмиті та дрібно орнаментовані, як і писанки та рушники цих земель. Найбільш поширеними витинанки були на Поділлі, Подніпров'ї та Прикарпатті. На Подніпров'ї вони часто доповнювали хатні розписи.

Для Поділля властиві два типи розташування витинанок на стінах — шпалерний і килимовий. На Прикарпатті їх наліплювали поздовжніми стрічками попід стелею, по сволоку, навколо вікон. Витинанки побутували у поєднанні зі шкіряними прикрасами, настінними розписами, вишивками, збагачуючи свої форми й орнаментальні мотиви. Подільські витинанки продовжують величність і монументальність народних килимів, гончарних розписів, вишивок краю.

Витинанки Дніпропетровщини перегукуються з петриківським розписом, особливо сюжетами і більш схожі на картини-аплікації.

Витинанки, як і мальовки, мали стійку композиційну структуру. Основним мотивом петриківської витинанки є «дерево життя». До різновидів мотиву «дерева» відносяться декілька квіткових композицій: гілка («галузка»), «суцвіття» («китиця»), «букет», «вазон», «квітка». Рідше зустрічаються жанрові композиції, до яких входять стилізовані зображення людей і тварин. Вирізані з кольорового паперу витинанки наклеювали на стіну, дотримуючись традиційних правил розміщення в інтер’єрі: “широка домінуюча лиштва вздовж сволока стелі та вузенькі бігунці по слижах і карнизах комина печі. Кульмінація інтер’єру – розписана піч із символічним деревом життя”.

За технологічними та художніми особливостями витинанки поділяються на:

·         ажурні — виготовляються з одного аркуша паперу, зображення міститься у прорізах;

·         силуетні — зображення виступає силуетом;

·         одинарні — виготовляються з одного аркуша паперу;

·         складні — аплікаційні з кількох аркушів паперу, тому майже завжди багатоколірні.

За технікою виготовлення і способом подачі зображення складні витинанки поділяються на складені (великомаштабні твори, зображення яких утворені з окремих елементів, складених поряд один з одним, гармонійно поєднаних між собою в єдине ціле) і накладні (накладні одна на одну «гіркою»).

За формою витинанки можуть бути різноманітними й нагадувати кола, ромби, квадрати, овали, смужки, і навіть утворювати складні сюжетні композиції.

Витинанки бувають таких груп:

·         фігурки — силуетні витинанки, витяті за контуром;

·         розетки — ажурні витинанки, що складаються з розеток, зірок, ромбів, квадратів (усі одинарні) та накладних «сонечок»;

·         дерева — сюжетно-декоративні витинанки, будуються відносно вертикальної осі: дерево, дерево з пташками, гілка, букет, вазон і под.;

·         стрічки — з однобічною або двобічною композицією орнаменту;

·         шпалери — витинанки, які складаються з таких типів композиційної структури: центральна, рядова, сітчаста, вільне заповнення;

·         фіранки — рід паперових прикрас, як ускладнений варіант одинарних стрічкових витинанок;

·         ігранки — витинанки з яскраво вираженим декоративним і тематичним характером; виставочні витинанки — це тематичні твори, пристосовані для експонування на виставках та оздоблення поліграфічної продукції.

Але на скільки б не були різними витинанки в різних куточках нашої країни, все ж вони вражають притаманним українському народному мистецтву колоритом, традиційністю у виконанні та використанні самих оздоблень.

 

Оцінка за виконану роботу  - 5 балів

Елементи петриківського розпису

 Елементи петриківського розпису

Щоби створити візерунок у техніці петриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційно названих “грібенець”, “зернятко”, “горішок”, “перехідний мазок”.
“Грібенець” – мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля та завершується тонким вусиком який виконується легким дотиком кінчика пензля. Прокладені разом декілька таких мазків які нагадують грібенець.
“Зернятко” – мазок, який наносять починая з легкого дотику до сильного натиску пензлем. Коли мазки “зернятко” положенні по обидві сторони стебла, кінчиком наружу, зображення нагадує колос. Звідси і назва.
“Горішок” – складається з двох гребінцевих мазків, зогнутих полу лунками та поставлених друг проти друга, нагадують ферму підготовки. Заповнив вільне місце між лунками мазками “зернятко”. Отримуємо форму, схожу на лісний горіх.
“Перехідний мазок” – накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель окунають в одну (н-д. зелену), а потім в другу (н-д жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений.

Для опанування технології петриківського розпису та його елементів початківцю краще взяти цупкий білий папір.

 

Вправа 1. Мета — навчитись робити «зернятка» майже однакової форми і на одній відстані одне від одного. «Зернятко» є основним елементом народного петриківського розпису. За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви.
Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки — «зернятка», схожі на краплі води, що падають. Тримати пензлик треба так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії, проведеної олівцем або уявної. При цьому корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми.

 

<

 

Вправа 2. Уздовж вертикальної лінії наносять такі ж мазки — «зернятка», але під гострим кутом відносно лінії. Необхідно навчитись робити ці мазки легко, однакової форми.

 

 

 

Вправа 3. Уздовж вертикальної лінії наносять пензликом мазки на однаковій відстані один від одного під гострим кутом. Тримати пензлик треба кінчиком угору, щоб вусик «зернятка» тягнувся догори, а овальна форма мазка була біля лінії.

 

 

Вправа 4. Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять «кривеньке зернятко». Цю вправу треба навчитись виконувати впевнено, з легкістю.

 

 

Вправа 5. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка», розташовуючи мазок проти мазка. Оволодіння цією вправою наближав до зображувальних елементів петриківського розпису, наприклад, травички, билинки тощо.

 

 

Вправа 6. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка» з вусиками догори, розташовуючи мазок проти мазка. Цей малюнок нагадує зображення колоска.

 

 

Вправа 7. Обабіч вертикальної лінії наносять «кривенькі зернятка» (див. впр. 4) з видовженими вусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажано робити теж однакові. Малюнок вправи нагадує пірчасте листя.

 

 

Вправа 8. З двох мазків «кривеньке зернятко» роблять напіврозкриту квітку — «пуп'янок». Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки. Бажано розташовувати «пуп'янки» на однаковій відстані, повертаючи їх вусиками щоразу в протилежний бік. У цій вправі необхідно звернути більшу увагу на композицію, тобто розміщення зображення на папері даного формату, на розмір елементів.

 

 

Вправа 9. Ця вправа надзвичайно подібна до попередньої. Елементи розміщують так само, але кожний «пуп'янок» роблять з двох більших «кривеньких зерняток» та двох менших мазків «зерняток», які розміщені всередині. Готові елементи сполучають тоненькою хвилястою лінією. Ця скромна стрічка може бути використана як декоративне оздоблення у вигляді фриза на стінах кухні, коридора тощо.

 

 

Вправа 10. Повторюють вправу з тією відмінністю, що пірчасте листя (див. впр. 7) наносять пензликом обабіч хвилястої сполучної лінії.
Орнамент вправи є типовим для петриківського розпису. Його називають «хвилька», «бігунець», «бігунчик» або «фриз». Стрічковий орнамент можна провести на стіні під стелею, навколо вікон та дверей. Можна зробити закладку для книги з таким декоративним оздобленням. Необхідно звернути увагу на кольорове вирішення орнаменту та композиції.

 

 

Вправа 11. Із спарених «кривих зерняток» (див. впр. 8) роблять своєрідну квітку, сполучивши до центра три пари «кривих зерняток». Необхідно звернути увагу на розмір квітів, відстань між ними, колір.

 

 

Вправа 12. Завдання цієї вправи об'єднує в собі попередні. Треба намалювати новий «бігунець», що складається з трипелюсткових квіток. Квіти сполучають легкою хвилястою лінією, обабіч якої розташовують листки з довгими вусиками. Необхідно навчитись виконувати цю вправу легко, невимушене.

 

 

Вправа 13. Із спарених «кривеньких зерняток» малюють трипелюсткову квітку. Вона відрізняється від попередньої тим; що вусики кожного мазка спрямовані до центра квітки. Малюють кілька вертикальних стрічок — одну квітку за одною, щоразу змінюючи нахил квітки з рівномірними проміжками між малюнками. Бажано, щоб усі елементи були майже однакові за розміром.

 

 

Вправа 14. Повторюють попередню вправу, додаючи в кожну пелюстку по два мазки — «зернятка». Під вусиками кожної квітки малюють «зернятка», розташовуючи їх симетрично до центра. Утворюється зовсім нова квітка. Сполучивши квітки хвилястою лінією, мають ще один «бігунець» .

 

 

Вправа 15. Вправа аналогічна попередній, але ускладнюється тим, що тоненьким пензликом роблять маленькі мазки — «зернятка» всередині кожної квітки, повторюючи напрям до центра вусиків основних пелюсток. Обабіч хвилястої лінії наносять пірчасте листя, витягуючи вусик кожного «кривенького зернятка».

 

 

Вправа 16. Опанувавши попередні вправи, можна перейти до виконання складніших. На ілюстрації зображено чотири квітки — необхідні елементи майбутніх композицій. Вони створюються поєднанням таких різних мазків, як «зернятко», «кривеньке зернятко», спаровані «зернятка», а також треба мати на увазі їх розмір, розташування та колір. В основі кожної квітки — «пуп'янок» із заповненням всередині та розкладені у певному порядку дрібні й великі пелюстки. На підставі цих нових рослинних елементів можна виконати свої варіанти квітки.

 

 

Вправа 17. На ілюстрації показано поступовий розвиток будови великих квіткових елементів. Вправа побудована на основі квітки — «пуп'янка» (див. впр. 16). Основа може бути різною: кулястою, видовженою або розтягнутою по ширині чи висоті. Залежно від форми основи — нижньої частини квітки вирішують форму рослинного елемента. І Необхідно звернути увагу на поступове, за допомогою знайомих прийомів, створення нового мотиву орнаменту. Обабіч чашечки — «пуп'янка» малюють перші пелюстки, створюючи їх з мазків — «кривих зерняток».

 

 

Вправа 18. Улюблені квіти в творчості петриківських майстрів — це гвоздики, чорнобривці, волошки тощо. Форма квіток гвоздики будується на основі видовженої чашечки, обабіч якої розташовують перші пелюстки. Від них починають розгортати форму гвоздики: майже кожний мазок чітко підкреслюють, тонкий вусик «зернятка» протягують від центра, формуючи контурний малюнок овальною частиною мазків, натискуючи корпусом пензля із зовнішнього боку. Центральну частину квітки створюють з видовжених мазків — «кривих зерняток», що закінчуються поворотом пензля всередину квітки, де роблять легкий натиск пензля 1 відривають його від поверхні паперу.
Віялоподібна форма квітки чорнобривців будується видовженими мазками вусиків від центра, від широкої чашечки — основи. На основі цієї вправи можна виконати кілька різних мотивів.

 

 

Вправа 19. Образи квітково-рослинних мотивів петриківського орнаменту запозичено у природи. На ілюстрації зображено чотири різні закінчені квітки. Перша з них дає уявлення про пишну квітку — жоржину в стадії розквіту: тільки-тільки почали відокремлюватися перші довгі пелюстки від центра — цибульки. В народному розписі цей мотив існує як окремий елемент під назвою «цибулька». Будується «цибулька» з видовжених мазків — «кривих зерняток». Створення жоржини починається з малювання «цибульки».
Інший мотив — квітка соняшника, яка будується округлими пелюстками — «пуп'янками» (див. впр. 8, 9). Схему її побудови покладено і в такі мотиви, як барвінок, рожа та ін.

 

 

Вправа 20. Грона калини, винограду та горошок петриківчани роблять кінчиком пальця. Такі тендітні гілочки та дрібні пуп'янки квіток з хвилястим листям та тоненькими вусиками, як наведено в цій вправі, є допоміжними елементами майже кожної більш-менш складної композиції.

 

 

Вправа 21. Зверніть увагу на листя різної форми: багатозубчасте овально-видовженої форми (характерне для петриківського розпису), кленове та виноградне. Перші листки малюють на основі видовженого мазка. Верхівкою кожного листка є перший мазок, а вісь цього мазка — середина всього майбутнього зображення (вона ніби дав основний напрям малюнка). Уздовж цієї уявної лінії (у початкових вправах центральну лінію можна провести легенько олівцем), ніби спускаючись, поступово розташовують інші мазки, кінчики яких — вусики і є зубцями листків.
Кленові листки за своєю будовою складніші. Вони складаються з трьох майже однакових частин: тризубчастої центральної верхівки і двох бічних. Треба починати малювати з центральної частини, з серединного зубчика, довгенький мазок якого дає основну лінію нахилу всього листка. Обабіч нього додають два мазки, які сполучаються знизу. Потім у такому ж порядку роблять бічні частини листка. Готове зображення можна залишити в одному кольорі, або нанести темною фарбою тонесенькі штрихи, підкреслюючи спрямованість зображення.

 

 

Вправа 22. На ілюстрації наведено три види багатозубчастого листя «папороті», які схожі між собою і водночас різні. Будова кожного малюнка така: один центральний мазок, поруч другий, бічний і так далі. Вправу повторюють. Необхідно навчитися працювати так, щоб кожний мазок був легким, прозорим.

 

 

Вправа 23. На ілюстрації показано різноманітне вирішення листків: одне — за допомогою мазків - «зерняток» видовженої форми, вусики яких створюють зубчастий контур малюнка; два інших — легкі, ніжні, з хвилястою лінією контура утворюють за допомогою маленьких мазків - « зерняток», вусики яких тягнуться від серединної лінії листка, від .центра. «Зернятка» майже однакової чітко окресленої форми. Вправа дає уявлення про великі можливості саморобного пензлика. Необхідно майстерно виконувати ці елементи.

 

 

Вправа 24. Мета — Навчитися робити «перехідний мазок». На пензлик набирають темну фарбу (коричневу), потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону (яскраво-жовту). Роблять перший мазок : спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з'являється темніший відтінок, який в кінці мазка набирає повної сили темної фарби, що була першою, натискують корпусом пензля і закінчують видовжений мазок. Знову повторюють весь процес для нового мазка. У такий спосіб малюють другий листок, де кожний перехідний мазок складається з червоної (першої) та жовтої (другої) фарби, а в розтяжці, при переході від першої до другої — оранжевий. Останнє завдання вправи — поєднання жовтої і зеленої фарб. Такі необхідні для створення композицій елементи, як листки, бажано вирішувати різноманітно.

 

 

Вправа 25. Мета — оволодіти технікою перехідного мазка у малюванні квітки темперними фарбами. В основі ніжного тону фарби, яку беруть на пензлик першою, є білило. Потім на кінчик пензля набирають фарбу темного тону (чисту). Темпера чіткіше підкреслює розтяжку кольору, зображення стає рельефнішим, рухливішим. Бажано пробувати малювати також гуашшю.

 

 

 

Після засвоєння основ петриківського малювання дальше вивчення розпису пов'язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання. На початковому етапі найкраще звернутись до творів визнаних майстрів петриківського розпису, спробувати зробити копії з їхніх робіт. Ці вправи допоможуть у майбутній творчій роботі по оформленню різних речей побуту.
Щоб самому створювати орнамент, необхідно знати деякі закономірності, правила побудови композицій.
Композиція — розміщення, співвідношення зображувальних елементів, в даному випадку — рослинних, у певному порядку. Найпростішою орнаментальною композицією є стрічкова (іл. 26), що будується на основі чергування рівномірного, ритмічного повторення основного елемента. У кожному з наведених на ілюстрації варіантів стрічкового орнаменту можна виділити окремі основні мотиви, що становлять основу цих малюнків: широке багатозубчасте та пірчасте листя, листя з червоними ягідками, грона ягід, квітка. Водночас у цих так званих «бігунцях» ритм закладено І в повторенні поворотів цих елементів та їх кольоровому вирішенні. Таким чином «бігунець» досить динамічний цікавий орнамент, в якому відсутні випадковість або навмисність.

 

 

Розпис «бігунця» починають з послідовного виконання основних елементів композиції, наприклад, ажурного сірого листя, з маленьких краплеподібних мазків, розташовуючи їх на однаковій відстані один від одного, розгортаючи щоразу в протилежний бік. Після цього іншою фарбою (голубою) замальовують середину листка, сполучають листки хвилястою лінією і доповнюють композицію легкими невимушеними мазками — «кривенькими зернятками», утворюючи ними пірчасті листки, билинки.
Поступово виконують інші варіанти «бігунців». Основою таких орнаментів є ритм. Мета завдання — засвоїти стрічковий орнамент. При цьому слід пам'ятати про співвідношення складових елементів композиції, намагатися працювати без попереднього малюнка. "Асиметрична врівноважена композиція є також типовим прикладом петриківського розпису (іл. 27). На наведеному прикладі центральним, основним елементом композиції є велика синя квітка. Якщо провести вертикальну вісь, то майже дві третини цього зображення міститиметься праворуч від неї. Разом з тим за допомогою таких другорядних елементів, як жовтогаряча квітка, широке і пірчасте листя, композиція врівноважується.

На основі композиції вітальної листівки слід спробувати створити свої варіанти, змінюючи форми рослинних елементів, їх кольорове вирішення. Необхідно звертати увагу на розмір усіх складових частин композиції, їх співвідношення, а також урівноваженість кольорів. Мета завдання — добиватися рівноваги в композиціях.
Наступна орнаментальна композиція (іл. 28) будується на основі квадрата та його діагоналей, які є віссю симетрії. У центрі, в місті перетину діагоналей малюють основне зображення (гвоздику), потім, підкреслюючи діагональну будову, симетрично від квітки розташовують листки та інші допоміжні елементи: пуп'янки, билинки тощо. Дві квітки, розташовані у взаємно протилежних кутах симетрично від лінії центрального зображення, урівноважуючи композицію, підкреслюють її закінченість. Цей орнамент є прикладом динамічної симетрії. Такий тип композиції можна застосувати для оформлення книжок, заставок в альбом, а також для вишивання серветок до святкового столу тощо.

Поєднуючи в одній роботі стрічковий орнамент, що будується на основі ритму, і асиметрично врівноважену композицію, можна створити надзвичайно цікаві художні твори (іл. 29). Декоративне панно для настінного календаря вирішено двома вертикальними «бігунцями», що ніби підтримують зображення квітів, розміщених зверху. За допомогою дрібних «зерняток» вирішено зірчасті квітки, листя. Дуже вдале гармонійне поєднання кольорів, з яких червоний, жовтий та вохристо-коричневий надають твору настрою святковості, радості. Це досягається органічним взаємозв'язком загального яскравого колориту, ажурної техніки виконання з основою — папером; білий фон світиться, мерехтить, створює цей настрій. Мета завдання — після ретельного копіювання наведеного малюнка зробити кілька власних варіантів.

Вітальну листівку можна намалювати й на кольоровому фоні (іл. 30). Композицію «Квіти на зеленому фоні» будують на основі центрального зображення. У даному випадку — це пишна квітка з трьох «цибульок». Зразу, ніби підтримуючи її, розміщено два широких листки. Зверніть увагу на те, як форма кожного з них підкреслює положення основного елемента. Далі поступово доповнюють інші деталі — два листочки, пуп'янки, з таким розрахунком, щоб кожен елемент був необхідним, але другорядним. Уважно придивившись, неважко побачити, що вся рослинна композиція вміщується в овал.

Мета завдання — на основі цієї композиції виконати кілька листівок на площинах різного кольору.

Для оздоблення інтер'єру, створення декоративних панно петриківські майстри використовують композицію українського вишиваного рушника (іл. 31). Такі композиції дають уявлення про поєднання стрічкового орнаменту і симетричних мотивів. У даному випадку в прямокутну рамку, яку утворює «бігунець», вписується стрічковий мотив з трьох квіток з симетричним розташуванням і пишний букет з симетричною розкладкою всіх елементів уздовж вертикальної лінії центрального стебла. Зверніть увагу; що складові частини «рушникової» композиції можуть бути використані, як окремі самостійні мотиви, для оздоблення речей побуту. Мета завдання — на основі цих мотивів, після ретельної обробки деталей, копіювання, зробити нові декоративні панно з своїми улюбленими рослинними елементами, колоритом.

Декоративно-прикладне мистецтво є невід'ємною частиною нашого життя, побуту. Для творчої роботи потрібна постійна практика, вивчення творів народного мистецтва в музеях, на виставках.
Володіючи технікою традиційного народного розпису, можна розмалювати стіни своєї квартири чи дачі. Найпростіший спосіб оздоблення гуашевими фарбами або аквареллю, розведеною жовтком з додаванням оцту полягає в тому, щоб розробити простий і виразний стрічковий орнамент «бігунець», підібрати кольорову гаму з двох-трьох фарб, узгоджену з фоном стіни. Одну лінію «бігунця» треба нанести по верху стіни, уздовж стелі, а другу — по низу або «бігунцем» облямувати двері та вікна. Варіантів оздоблення житла — безліч.

Можна також використати «мальовки» (малюнки на тонкому папері) і, створивши свої композиції, цікаво художньо оформити інтер'єр.
Різні за форматом декоративні панно (для фотознімків, настінного календаря, панно-килим) з розписом — типові елементи оформлення сучасного міського та сільського житла.

Увага! Дистанційний тиждень - завдання для 3-АТ

Завдання для студентів групи 3-АТ.

1. Познайомитись з теоретичним матеріалом, що наведено нижче та з елементами петриківського розпису (натиснути гіперпосилання)

2. Переглянути відеофрагменти
3. Вправлятись з умінням малювати прості мазки народного розпису
4. Зробити ескіз розпису кухонної дошки на папері формату А4
5. Зробити презентацію різних видів народного розпису (до 15 слайдів). Перевірка виконаної роботи буде здійснена на наступному уроці. Бажаю успіхів!

Тема. Символіка та техніка народного розпису 

Традиція настінного розписування виникла давно, але точних вказівок, якщо не брати до уваги билинні розповіді про житла, розписані зображеннями небесних світил, та археологічні розкопки київських помешкань IX—XII ст. із залишками фрескових картин, немає.

Про широке розповсюдження цього виду народного мистецтва XIX — початку XX ст. свідчать численні дослідження у різних регіонах України та літературні джерела про селянський побут.

Вірогідно, настінний розпис зароджується і розвивається як зображення аграрно-обрядових і магічних знаків. Пізніше виникає звичай орнаментального, декоративного зображення таких магічних знаків та зображень, а з частковою втратою розпису магічного, обрядового значення, культового смислу він набуває нового змісту й широкого розповсюдження. З XIX ст. починається формування настінного розпису виключно орнаментального характеру.

Настінний розпис належить до найпізніших за часом виникнення видів народного мистецтва, тому увібрав у себе деякі традиції та елементи, характерні для вишивки, писанкарства, килимарства, виготовлення кахлів, ткацтва тощо. Настінний розпис інколи замінював прийоми прикрашення сільської хати, а інколи співіснував з ними, виявляючи і підкреслюючи архітектурну конструкцію цієї хати.

.

Малюнок створювався без попередніх ескізів, без розподілу на етапи, здійснювався одразу, а найчастіше просто поновлювався. Це робилось двічі на рік — після нового мащення перед весняними й осінніми святами. Займались розписом лише жінки.

.

Фарби були переважно природного походження: сажа, сік лободи, ягоди бузини, відвар цибулиння, сік вишень, шовковиці, кручених паничів, пелюсток соняшника, пасльону тощо, застосовували також анілінові фарби та глини. Рослинний сік змішували часто з білою перетертою глиною, товченими вуглинами чи сажею, з червоною глиною або й просто поєднували різні глини. Це давало можливість майстриням одержати цілу палітру різноманітних кольорів та їх відтінків при розписуванні, тому розпис двома-трьома фарбами майже не зустрічався. Як в'яжучу речовину до саморобних барвників додавали яєчний жовток чи молоко, фарба із таким додатком була тривкішою і не линяла.

Пензлі робили із кошачої шерсті, а щітки використовували будь-які, залежно від необхідності, зрештою малювали і просто ганчіркою. Для правильного зображення геометричних фігур та ліній використовували посуд, шнурки або ж виготовляли певні фігури із картоплі.

Розпис починався і зосереджувався на печі, на комині, потім малюнок переходив на стіну, продовжувався над вікнами, по кутках. На печі зображували схематичних птахів (павичів, грифонів, фазанів), дерево життя з птахами, спіралі, диски, що обертаються, хрести в колі, зигзаги, розетки, рослинні орнаменти, напівовали, різного роду сузір'я — символіку ще від первісних часів. На стінах в основному малювали «древо життя» з птахами і глечиком, з якого росте кущ, що має назву «вазон», часто малювались шлюбні символи — виноград і райські птахи.

Смислові ознаки народного розпису є частиною фольклорно-образного розуміння дійсності, природи, космологічних уявлень народу. Тобто розпис виконував роль своєрідного оживлення, пов'язувався з життєтворчими силами природи, тому основні елементи символіки відтворювали народні знання і уявлення.

Оскільки розпис виник як похідний від інших видів народного мистецтва, запозичення із них помітні. Так, ламана зигзагоподібна лінія, обрамлена двома прямими і перекреслена між своїми зламами штрихами, походить, очевидно, із ткацтва; орнаментальний візерунок «косиці» знаходимо на давніх виробах із глини; стилізований листок лотоса — «курячі лапки» — зустрічається у старовинних рукописах; спіралеподібний «вертун» поширений у писанкарстві. Елементи та мотиви настінного розпису надзвичайно подібні до загального характеру місцевих орнаментів вишивки; різьбярства килимарства тощо. Але з часом розпис стає самостійним видом творчості й набуває самостійності, системності, існує та розвивається за своїми законами.

В основі образів розпису лежить аграрно-космологічна ідея єдності життя людини і природи. На це прямо вказує і чиє створення та поновлення малюнків — напередодні свята Великодня, яке пов'язане ще з часів язичництва з образом воскресіння, торжеством краси життя і природи.

Пильна увага до печі пояснюється традиційними уявленнями народу про вогонь як один з елементів життєтворення. До того ж, за народними віруваннями, охоронець дому, домашнього вогнища — домовик — живе під піччю, та й культ предків вимагав пильної уваги саме до печі. Адже у старовину померлих ховали під вогнищем, а той факт, що розписом займались лише жінки, які теж охороняли вогнище, вказує на безпосередній зв'язок розпису із культовими традиціями та обрядами.

Звичай покривати піч геометричними орнаментами та деревом життя — відгомін уявлень дохристиянських часів, коли дерева й рослини єднали душі померлих і живих.

Отже, основним мотивом розпису є зображення «древа життя», «вазона», який може подаватись у вигляді самостійної композиції або ж бути елементом нескінченного орнаменту — «стрічки». Цей орнамент — один із найрозповсюдженіших у народному мистецтві. Його можна знайти на вишивках, витинанках, килимах, кераміці, розписах на скринях, віконницях тощо. «Вазон» поширений в орнаментах народного мистецтва багатьох народів Європи.

На Україні образ «древа життя» має чітко виражене фольклорне походження. Дерево з птахами виступає символом світобудови. Триярусність світу передавалась також ідеограмами, якими найчастіше розписувались скрині, спинки саней тощо. У таких ідеограмах великий солярний знак означає світило, яке дає всьому життя, малі солярні знаки, вазони, птахи — життя земне, а риби чи змії — світ потойбічний. Вазон із елементами виноградного листя та кетягів має назву «чудесного дерева» і символізує добробут сім'ї, інколи дівчину-наречену. З часом, під впливом соціально-історичних умов настінний розпис як вид мистецтва почав втрачати своє значення і замінюватись на інші види вияву творчої фантазії.

  

Ці нові види відроджувались у нових формах і якостях, насамперед малюванні на папері. Центром так званих «мальовок» стало село Петриківка на Дніпропетровщині. Від замінника якихось деталей настінного розпису у певних місцях хати «мальовка» розвинулась у самостійний вид мистецтва. Дуже близький петриківський розпис і до традицій писанкарства. У композиціях петриківських майстрів центральний композиційний елемент виділяли, що надавало малюнку вигнутої назовні форми і посилювало враження округлості розмальованого яйця.

Розпис на папері, як і писанка, символізує зародок життя, циклічність розвитку живого, цвітіння. У розписах цієї форми, як і у настінному розписі, постійно розробляються певні теми уславлення життя. Це букет, кущ чи вазон, які теж символізують «древо життя». Особливістю петриківського розпису є те, що, змальовуючи центральну квітку, плід чи ягоду, розташовують їх так, щоб зобразити найпривабливіше, показати багато дрібних деталей, підкресливши найвиразніші. Квітка, як правило, повернута голівкою до глядача або малюється напівпрофільно (нахилена до переднього краю), можливе й цілком профільне зображення. Характерними для петриківки є розгорнені до глядача листочки і профільне зображення квітки, чітке окреслення контурів різнобарвними лініями, що вирізняє на білому тлі найнезначніші деталі. Розпис виконується густими фарбами, і кожний мазок відтіняється від сусіднього, у ньому все гранично виражене через форму, лінію, колір. Жоден елемент не накладається на інший, скажімо, листок не затуляє квітку, стебло або сусідній листок. Така впорядкованість йде від особливостей народного побуту, де ні в чому не допускається зайвого нагромадження.

Традиції народного розпису і народного малярства розвиваються і в наш час. Усьому світу відомі майстрині села Петриківка, «наївний живопис» Катерини Білокур, Марії Приймаченко та інших народних художниць здобув світове визнання.